ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ ТА РУХ ОПОРУ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ. ГОЛОКОСТ
1. НАЦИСТСЬКИЙ «НОВИЙ ПОРЯДОК» У ЄВРОПІ
1.1. «Новий порядок», як нацисти називали встановлений ними окупаційний режим, зводився до ліквідації незалежності і суверенітету держав, необмеженої економічної експлуатації, сваволі окупантів. Але головний зміст «нацистського нового порядку» полягав у повному зламі базових цінностей людської цивілізації – відмові мільйонам людей та цілим народам у праві на життя, розподілі людства на «повноцінні» та «неповноцінні раси»; присвоєнні німцям – «справжнім арійцям» – права на панування над іншими народами. Демократичні традиції, права людей відкидались на користь людиноненависницьких ідей націонал-соціалізму.
Вперше в історії людства воєнна агресія, масовий геноцид став засобом реалізації державної ідеології великої держави, якою була нацистська Німеччина.
Гіпотеза
Можливо, саме те, що нацистський «новий полядок» не тільки відкидав демократичні цінності суспільства, але й руйнував самі основи людської цивілізації, спонукали лідерів США та Великої Британії піти на союз із СРСР проти нацистської Німеччини, не зважаючи на відразу до сталінської моделі тоталітаризму…
Нацистський «новий порядок» на окупованій території України означав геноцид по відношенню до українців, росіян та інших слов’янських народів.
1.2. План «Ост». Геноцид по відношенню до словянських народів. Про злочинні плани нацистської Німеччини стосовно народів Центральної та Східної Європи переконливо говорять так званий план «Ост», директива «Про особливу підсудність у районі дії плану “Барбаросса” і особливі заходи військ», інструкції про ставлення до радянських військовополонених та інші документи. У відповідній директиві Гітлера відверто та цинічно підкреслювалося, що за дії, спрямовані проти «ворожих осіб» на радянській території, не буде жодного покарання, «навіть якщо ці дії є військовим злочином…». Нацисти вважали слов’ян (українців, росіян, білорусів, поляків, чехів та інших народів Європи) «нижчою расою», відносно них була розроблена програма поневолення, знищення національної еліти, германізації та депортації.
Мовою цифр
План «Ост» передбачав «виселення» протягом 30 років 65% населення України, 75% населення Білорусії, 80–85% населення Польщі, значну частину населення Латвії, Литви, Естонії – усього 31 млн чоловік. На «звільнені» землі планувалося переселити 10 млн німців, а місцевих жителів, що залишилися (за розрахунками гітлерівців, близько 14 млн), поступово «онімечити».
Свідчать документи. З щоденника Геббельса, запис після розмови с Гітлером (у кн.: Война Германии против Советского СОюза. 1941 – 1945. – Берлин, 1991)
І коли ми переможемо, то хто спитає нас про методи?… На нашій совісті стільки всього, що ми повинні перемогти, інакше весь наш народ і ми на чолі всього, що є для нас дорогим, будемо знищені.
Документи нацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розчленовуванню і ліквідації. На його території передбачалося утворити чотири рейхскомісаріати – німецькі колоніальні провінції: «Остланд», «Україна», «Москва» та «Кавказ», управління якими повинно було здійснюватися спеціальним «східним міністерством» на чолі з А. Розенбергом.
На загарбаних територіях нацисти створювали концтабори, табори смерті, в’язниці та гетто. Проводилися масові розправи над місцевим населенням. Тільки в Бабиному Ярув Києві окупанти знищили близько 100 тис. чоловік. Більша частина з них були євреї, але тут розстрілювали також радянських військовополонених, українських патріотів, циган та інших людей. Бабин Яр став велетенською братською могилою – символом злочинів нацистів на українській землі. Можна сказати, що своя трагедія Бабиного Яру відбулася в усіх містах України.
На окупованій території СРСР гітлерівці знищили понад 10 млн мирного населення. Нацистський режим демонстрував усьому світові свою антилюдську сутність.
1.3. Трагедія циганського народу (ромів і сінті) є одним із найжахливіших злочинів нацистів. Затаврованих і переслідуваних як злодіїв, «ворожбитів та викрадачів дітей», більше 13000 циган депортували до Освенціму (без урахування кількості ненімецьких циган), 5000 австрійських – депортували до Лодзі й замордували в Хелмно. Ще 3000 австрійських циган було направлено до концтаборів, а 2500 депортовано до Польщі, здебільшого до єврейських гетто. Більшість із них, імовірно, загинули. Дві третини німецьких циган були замордовані, багато хто загинув у газових камерах Освенціму. В останній період війни багато хто з уцілілих змушений був у німецькій уніформі воювати у штрафних батальйонах, виконуючи небезпечні завдання. Інші потрапили в рабське становище на заводах, де виготовляли зброю.
На території України айнзатцгрупою “D” було замордовано всіх циган, виявлених нею в зоні своєї дії. Загальна кількість знищених нацистами циган складає близько 810 тисяч чоловік.
Айнзацгрупи (“оперативні загони”) поліції безпеки – назва спеціальних підрозділів СС, наданих німецьким арміям після їх вторгнення до СРСР і призначених для знищення «ворожих елементів» Рейха (євреїв, циган, комуністів тощо). Айнзацгрупи здійснювали масові розстріли, а також користувались автівками-душогубками – вантажівками з герметичними кузовами, куди саджали людей та впускали вихлопні гази.
Загальна кількість особового складу чотирьох айнзацгруп – А, B, С і D – складала приблизно 3000 чоловік. На території України діяли групи С і D.
Слово історика. З роботи Рауля Хільберга «Знищення європейського єврейства». – Лондон, 1961.
Переважна більшість офіцерів айнзацгруп… в жодному разі не були хуліганами, бандитами, звичайними злочинцями або сексуальними маніяками. Більшість з них були інтелектуалами… Немає жодних ознак того, що хтось із них просив про призначення до айнзацкоманди. Нам відомо лише те, що на нових посадах вони використовували свій досвід і здібності і виконували покладені на низ обов’язки… Просто кажучи, ці люди стали ефективними вбивцями…
Як Ви гадаєте, яким чином звичайні люди, у тому числі німецькі інтелектуали, могли стати вбивцями, які знищили мільйони людей?
1.4. Злочини нацистів у Європі. На початок літа 1941 р. гітлерівські війська захопили території дев’яти європейських держав, де за допомогою каральних органів нацистів утверджувався «новий порядок». У Німеччині та на всіх теріторіях, окупованих нацистами, діяли концентраційні табори Дахау, Бухенвальд, Заксенхаузен, Равенсбрюк (у Німеччині), Маутхаузен (у Австрії) та табори смерті – Аушвіц-Біркенау (Освенцім), Белжець, Майданек, Собібор, Треблінка, Хелмно (на території окупованої Польщі). В’язнів концтаборів і «фабрик смерті» змушували виконувати каторжні роботи, морили голодом, жорстоко катували. У багатьох таборах нацистські лікарі проводили «медичні» експерименти, садистськи піддаючи свої жертви страшним тортурам. У цілому в концтаборах і таборах смерті опинилося 18 млн чоловік, 12 млн із яких загинули.
Мільйони жителів Європи були насильно вивезені в Німеччину для робіт на заводах, фабриках, у сільському господарстві «третього рейху».
Для утримання населення в покірності широко використовувалася система заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Хатиньу Білорусії, Орадур у Франції, Лідице в Чехословаччині.
1.5. Колабораціонізм. У роки Другої світової війни для багатьох народів Європи та Азії, позбавлених власної державності, з’явилась надія на створення власних держав через участь у складі збройних сил воюючих країн – чи то Німеччини, чи то СРСР, чи то Великої Британії.
Слід також зауважити, що певні політичні сили в країнах Європи вважали привабливими ідеї нацизму, були прибічниками тоталітарних моделей побудови суспільства.
Крім того, військові успіхи нацистської Німеччини в Європі схиляли певних «національних лідерів» та пересічних громадян до «співробітництва з переможцями».
Ці та інші чинники були передумовами коллаборації.
Колабораціонізм (від фр. Colllaboration – співробітництво) – добровільне або вимушене співробітництво з ворогами, окупантами у військових, економічних, побутових, культурних справах, що мало ознаки злочину. Колабораціонізм під час Другої світової війни – співробітництво з німецькими, італійськими, японськими загарбниками та їх сателітами в окупованих ними країнах.
Історики виділяють різні типи колабораціонізму:
- Воєнний – сприяння противнику зі зброєю у руках, що проявляється у службі у воєнних та воєнізованих формуваннях, поліцейських структурах, в органах розвідки та контррозвідки.
- Політичний (ідеологічний) – співробітництво з ворогом на ідейних принципах.
- Адміністративний – співробітництво з ворогом в органах управління окупантів.
- Економічний – співробітництво в будь-яких галузях економіки в інтересах ворога.
- Побутовий колабораціонізм пов’язан із встановленням дружніх відносин між окупантами та населенням.
- Культурний (духовний) колабораціонізм – співробітництво з окупантами в духовній сфері, що під час Другої світової війни сприяло розповсюдженню серед населення вірнопідданських почуттів, пропаганди винятковості «арійської раси», сприяло підвищенню психологічного настрою окупантів.
У низці країн Європи були сформовані колабораціоністські уряди:
- у Франції – режим Віші на чолі з Анрі Петеном (він сам запровадив термін «колабораціонізм»);
- у Норвегії – уряд міністра-президента Відкуна Квіслінга;
- у Нідерландах – уряд голови фашистської партії та «лейдера» (вождя) нідерландського народу Антона Адріана Мюссерта;
- у Сербії – уряд генерала, прем’єр-міністра Мілана Недіча;
- у Словаччині – уряд Й. Тисо;
- у Хорватії – режим лідера усташів, «поглавника» А. Павеліча, та інші.
Явище колабораціонізму було представлено і на зайнятих військами агресорів територіях Радянського Союзу, в тому числі й на українських землях. Це було зумовлено, зокрема, тим, що в умовах сталінського тоталітарного режиму була створена жорстока система економічного, політичного, ідеологічного та морального тиску на людину, аж до її повного знищення. Тож деякі представники народів СРСР схильні були вбачати в Німеччині, з її високою культурою, організованістю, порядком, союзника у боротьбі проти більшовицької політики.
Навіть після Сталінградської та Курської битв, коли вже був очевидним військовий крах Німеччини, на боці вермахту воювало близько мільйона бійців – представників народів СРСР.
Мовою цифр
Наприкінці 1944 р. у збройних силах Німеччини перебувало чимало представників народів СРСР: 310 тис. росіян, 250 тис. українців, 180 тис. туркменів, 110 тис. представників народів Кавказу, 60 тис. татар, 53 тис. козаків з Росії, 20 тис. естонців, 20 тис. калмиків, 12 тис. білорусів.
Слово історика. З наукової роботи Валентини Шайкан «Колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в роки Другої світової війни». – Донецьк, 2006.
(На окупованій території України) співпраця з ворогом мала місце і у військовій сфері, і в повсякденному житті. У складі вермахту перебували військові підрозділи, які використовувалися для охорони концтаборів, каральних акцій проти мирного населення, боротьби проти партизанів, охорони залізниць, складів і т. ін. З числа колаборантів формувалися підрозділи поліції, диверсантів, терористів, розвідників для радянського тилу, каральні загони, а також цивільні окупаційні органи та установи. З різних причин співпрацювало з окупантами цивільне населення – робітники, селяни, інтелігенція, військовослужбовці.
Після закінчення Другої світової війни колаборантів в усіх країнах Європи карали як злочинців, зрадників Батьківщини. Історія ніколи не пробачить нацистам, фашистам та їхнім поплічникам страшні злочини, скоєні під час Другої світової війни.
2. ГОЛОКОСТ
2.1. Передумови Голокосту. Антисемітизм. У Європі здавна існувало упередження проти єврейського народу, антисемітизм.
Антисемітизм – ідеологія і політика боротьби з єврейством, форма ворожого ставлення до єврейського народу.
З моменту виникнення християнства почався його конфлікт з юдаїзмом. Релігійний антисемітизм відігравав значну роль у свідомості людей і в ХХ столітті. Лише нещодавно Папа Римський Іоанн Павло II зняв обвинувачення з євреїв у «боговбивстві» та інших «гріхах».
Невдоволення євреями було викликано вузькістю внутрішнього ринку в середньовіччі, коли євреї конкурували з європейськими ремісниками і купцями, а також економічним суперництвом в епоху розвитку капіталізму.
Починаючи з кінця XIX століття деякі євреї почали відігравати важливу роль у ліберальних, соціал-демократичних і комуністичних партіях. Частина євреїв виступила в ролі руйнівників старих порядків. Деякі політичні сили використовували це для «аргументації» політичного антисемітизму.
Антисемітизм був однією з найважливіших складових нацистської ідеології, яка «обґрунтувала» здійснення Голокосту.
Голокост (англ. Holocaust – усеспалення; Шоа (іврит) – катастрофа, нещастя) – загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 мільйонів чоловік) внаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їх посібниками у Німеччині та на захоплених нею територіях у 1933-1945 рр. (в нацистській фразеології – “остаточне вирішення єврейського питання”).
2.2. Антисемітизм у Німеччині набрав особливої сили.
Подробиці
Лідери ряду партій і рухів Німеччини прагнули використовувати антисемітизм для створення в особі євреїв образу «внутрішнього ворога», зображуючи їх джерелом усіх лих. Партії, котрі проголошували прості шляхи вирішення всіх проблем у країні шляхом знищення «внутрішнього ворога», домагалися зростання своєї популярності, маніпулювали свідомістю широких мас.
Нацисти у своїй ідеології і політиці відводили важливу роль «єврейському питанню». Нацисти звинувачували євреїв у підриві німецьких національних традицій, німецької державності й основ економічного життя німецької нації.
Вороже ставлення до євреїв з боку НСДАП посилювалося ще й тим, що єврейський капітал складав часом серйозну конкуренцію німецькому національному капіталу, представники якого, як і праві політичні кола Німеччини, були зацікавлені в усуненні суперників.
Підприємці і політики єврейського походження мали широкі міжнародні зв’язки, у тому числі з промисловими і політичними колами країн, оголошених нацистами ворогами Німеччини. Це використовувалося НСДАП для обґрунтування боротьби проти міфічної «всесвітньої жидо-масонської змови», що нібито прагнула до встановлення єврейського панування над усім світом.
Расова теорія, покладена в основу нацистської ідеології, стверджувала, що німецький народ є народом вищої, арійської раси, і тому він нібито має право на панування над іншими народами. Відповідно до цієї теорії, слов’яни як «нижча раса» мали бути поневолені, а євреї як «недолюди» – винищені в першу чергу.
2.3. Етапи антиєврейської політики нацистів
Перший етап (1933–1939 рр.). З установленням нацистської диктатури в Німеччині антисемітизм став державною політикою «третього рейху». Євреї планомірно виключалися з державного і громадського життя країни, їх економічна і політична діяльність заборонялася законами. Антиєврейська кампанія досягла апогею після прийняття в 1935 р. так званих Нюрнберзьких законів.
Приводом для початку масових антиєврейських акцій послужив замах на життя радника німецького посольства в Парижі Е. фон Рата, здійснений 17-річним польським євреєм Г. Гриншпаном, який прагнув у такий спосіб помститися за зло, заподіяне нацистами його батькам. За наказом міністра пропаганди Й. Геббельса і керівництва НСДАП 9–10 листопада 1938 р. у Німеччині були організовані єврейські погроми,щоввійшли в історію як «Кришталева ніч». Загони есесівців і юрби нацистів нападали на єврейські будинки, грабували, калічили й убивали. «Кришталева ніч» стала початком катастрофи європейського єврейства.
Другий етап (1939–1941 рр.) антиєврейської політики почався із завоювання Німеччиною Польщі. Нацисти примушували євреїв носити особливі знаки. Особливими наказами євреїв позбавили джерел прибутку, почали відправляти на примусові роботи, у трудові табори.
Третій етап (з 22 червня 1941 р.)«остаточного вирішення єврейського питання» почався разом з нападом гітлерівської Німеччини на СРСР.
20 січня 1942 р. у Берліні під головуванням шефа Головної канцелярії імперської безпеки Р. Гейдріха відбулася конференція з «остаточного вирішення єврейського питання». Учасники домовилися про виселення всіх євреїв з Європи на Схід. Виняток становили тільки євреї старше 65 років, тяжкопоранені, інваліди війни і євреї з бойовими нагородами. Хоча в протоколі конференції не зустрічалося слово «ліквідація», документ не залишав жодних сумнівів у тому, що «остаточне вирішення» означає поголовне фізичне знищення євреїв у Європі.
«Остаточне вирішення єврейського питання» поряд з територіальною експансією і поневоленням слов’янських народів було важливою політичною й ідеологічною метою нацистської Німеччини.
2.4. «Остаточне вирішення єврейського питання».
а) Розстріли. Криваві розправи проводили спеціально створені айнзацгрупи. Їм надавали підтримку війська СС, а також місцеві поліцаї. Масові вбивства здійснювалися за визначеним планом: у встановленому місці заздалегідь копали великий рів (часто його копали приречені на смерть), на краю якого гітлерівці вишиковували групи євреїв, змушували їх роздягнутися і потім розстрілювали кулеметними чергами. Поранених закидали землею разом із живими. У Литві, Білорусії, Україні з’явилися численні братські могили.
б) Гетто. У деяких містах після першої хвилі вбивств були влаштовані гетто, куди на місце вбитих євреїв привозили інших.
Гетто – ізольована частина міста в християнських країнах, відведена владою для проживання євреїв. Перші гетто виникли в Італії в XVI столітті.
Гетто, створені нацистами в роки Другої світової війни, були задумані як «проміжні станції» на шляху євреїв у табори смерті.
У гетто була величезна скупченість населення. Наприклад, у Варшавському гетто в кожній кімнаті мешкало в середньому по 13 чоловік, але багато тисяч не мали даху. В ізольованих від усього світу гетто панували безробіття, голод і хвороби. Найдовше існувало гетто в Лодзі – із квітня 1940 р. до його ліквідації гітлерівцями в серпні 1944 р.
в) Табори смерті. Табори смерті Аушвіц-Біркенау (Освенцім), Белжець, Майданек, Треблінка, Собібор, Хелмно на території Польщі були створені спеціально для знищення в’язнів. Першими жертвами найбільшої «фабрики смерті» в Освенцимі стали польські патріоти, пізніше – радянські військовополонені, а згодом у газових камерах Аушвіц-Біркенау знищували євреїв, циган. Освенцім став страшним символом Голокосту: тільки тут загинуло більше мільйона євреїв.
Слово історика. З роботи Егуди Бауера «Місце Голокосту в сучасній історії». – В книзі: Поза межами розуміння (богослови та філософи про Голокост). – К., 2005.
Нацистська Німеччина шукала “Lebensraum” [“життєвий простір”] для германських народів…, щоб вони могли панувати над Європою та світом; із цією метою необхідно було вести війну проти ворогів, об’єднаних довкола єврея-архіворога, який приховувався за всіма іншими… Майбуття людства залежало від… перемоги над єврейством. Із моменту прийняття рішення про знищення євреїв для їх убивства не існувало винятків… Кожен, хто мав у дідівському поколінні трьох предків єврейської крові, був приречений на смерть, а тому, хто мав двох таких предків, загрожувала, як правило, або смерть, або стерилізація. Винятковість Голокосту полягає в тоталітарному характері його ідеології та у втіленні абстрактної ідеї у сплановане, методично впроваджуване масове вбивство…
2.5. Опір Голокосту
а) Єврейський Опір. Євреї не були покірливою масою, яку вели на заклання. В таборі смерті в Освенцімі 135 грецьких євреїв підірвали два крематорії, знищили декількох есесівців, перерізали колючий дріт і вибралися за межі табору. Багатотисячний есесівський персонал табору протягом години придушував повстання сотні в’язнів. Повстання євреїв спалахували також у Треблінці, Заксенхаузені, Собіборі. В останньому повстанці знищили 16 нацистів.
За підрахунками істориків, з гетто, трудових таборів і ешелонів, направлених у табори смерті, втекли майже 160 тис. чоловік. Більшість із них загинула – до партизанських загонів добирався в середньому один із п’яти втікачів. Тисячі євреїв боролися в партизанських загонах, у тому числі й окремих єврейських, на території від України та Росії до Італії та Франції.
Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто. Створена тут Єврейська бойова організація придбала невелику кількість зброї, організувала підпільне виготовлення ручних гранат і бомб. 18 січня 1943 р. підпільники зчинили гітлерівцям відкритий збройний опір і не дозволили відправити на знищення чергову партію в’язнів гетто. 19 квітня, застосовуючи артилерію і бронемашини, нацисти почали планомірну ліквідацію гетто. У ході повстання, що продовжувалося до 16 травня 1943 р., загинуло 7 тисяч єврейських бійців, що віддали перевагу смерті, а не покірності. Разом із ними брали участь у повстанні і загинули представники польського народу.
б) Реакція країн і народів на Голокост. США, як і більшість інших країн, не надавали допомоги євреям, які намагалися втекти з нацистського пекла. Винятку не було зроблено навіть для дітей. Але на шляху геноциду встало багато чесних людей з різних країн. Шведський дипломат Р. Валленберг у 1944 р. врятував життя 100 тисячам угорських євреїв. Я. Корчак опікувався своїми вихованцями з Дому сиріт у Варшавському гетто, добував для них їжу, медикаменти. Під час депортації євреїв до табору смерті Корчак відмовився від можливості врятувати своє життя, до останнього залишався з дітьми і загинув з ними в газовій камері Треблінки.
Багатьох євреїв врятували уряди і населення Данії, Швеції. Датчани не тільки попередили 7 000 датських євреїв про арешти, що готувалися, але і допомогли їм врятуватися, переправивши морем у нейтральну Швецію. У Голландії на знак солідарності з євреями був оголошений загальний страйк, що переріс в антинацистське повстання, придушене гітлерівськими військами.
Незгода з нацистським геноцидом була навіть у країнах-союзницях Німеччини. Фінляндія не виконала вимоги гітлерівців видати євреїв – жителів країни. Фашистська Італія не перешкоджала в’їзду біженців у країну, вживала заходів з порятунку не тільки італійських, але й болгарських євреїв. Навіть іспанський диктатор Франко, вірний прихильник Гітлера, наказав надавати право на іспанське громадянство багатьом євреям Європи, що врятувало їх від смерті.
Пересічні громадяни Польщі, Голандії, Франції, України, Росії, Білорусії та багатьох інших країн, ризикуючи своїм життям, рятували і врятували життя багатьом євреям. Без допомоги місцевого населення – українців, росіян та інших – євреї не мали шансів на порятунок. У сучасному Ізраїлі їх, представників багатьох народів, називають Праведниками народів світу.
Трагедія Голокосту назавжди залишилася страшним уроком і грізним попередженням усьому людству.
